пʼятниця, 26 червня 2015 р.

Степанівка — що ж воно таке?

Ось що пише про неї Вікіпедія (російською, до речі):
Степановка ( укр. Степанівка) — село на Украине, находится в Винницком районе Винницкой области.
Код КОАТУУ — 0520687603. Население по переписи 2001 года составляет 1329 человек. Почтовый индекс — 23255. Телефонный код — 432. Занимает площадь 2,843 км².
В селе родился Герой Советского Союза Павел Колесник.”
Ще трохи ось тут: Степанівська сільска рада

Але то офіційні, чи то напівофіційні джерела. А як же я побачив це село?
Не велике, але й не маленьке село, яке знаходиться в п'яти кілометрах від траси Вінниця-Немирів. Має багато ставків, цегельний завод, птахофабрику, красиву церкву, школу. У центрі, неподалік сільради чотири продуктових магазини, аптека, амбулаторія, господарчій магазин, два(!) кафе.
Автобус з Вінниці їздить 8 разів на день. Але можна доїхати до Вороновиці (пгт на трасі), а далі на попутних автобусах/автомобілях. Кались, гадаю, спробую проїхати велосипедом: це лише 25 км від Вінниці.
До речі, Вороновиця відома тим, що саме в ній проводив свої досліди О.Ф.Можайский. А зараз, у старому палаці польських магнатів Грохольских, знаходиться музей історії авіації та космонавтики.
У селі є газ, водогін (але ще не по всьому селі). Інтернет бездротовий.
Рельєф не дуже складний, великих перепадів висоти нема, багато хто їздить велосипедами, тим більш, що відстані від країв села до центра — півтора-два кілометра. Наша хата як раз знаходиться на відстані у півтора кілометра від сільради, на самому краю села.
По всьому селу ростуть робінії (білі акації), дуже великі та стрункі. Я таких ніколи в житті не бачив. А відомий вислів “Руки, як з акаціїни” ту не має сенсу. Коли ці дерева цвітуть, запах стоїть такий... А в повітрі дуже відчутний гул від бджіл та інших комах — любителів нектару.
Сьогодні виявилось, що в селі живуть далекі родичі нашої бабусі. Вона сама народилася у селі Білий Рукав Хмільникского району. А у Степанівці виявились якісь двоюрідні родичі її батька. Ось така була для нас несподіванка. Тим більше, що дім, який ми придбали, до нинішніх господарів належав нашим родичам!


Окремо хочу сказати про наших сусідів. По-перше — нам з ними дуже пощастило! Це дивні люди. А їхню поміч просто не можна оцінити. Як би не вони, нам було б набагато важче. Та що там важче, ми б зовсім не купили цю хату, якби не сусіди. Бо це вони вмовили господарів значно знизити ціну на хату, до тієї сума, що в нас була на придбання хати.

неділя, 21 червня 2015 р.

Інтернетизація та Індустріалізація

Цього разу поїхали у село не декілька днів (з ранку суботи до вечора середи).
У першу чергу налаштував Інтернет. Бо як писати у блозі, якщо до нього нема доступу?
Інтерент від Інтертелекому, через CDMA-модем. Оскільки сигнал дуже слабкий, то до модема підключив антену, яку встановив на щоглу, вирізану з прямого стовбура робінії завдовжки п'ять метрів. Цю щоглу у свою чергу прикріпив до стовбура волоського горіха, який росте біля хати. За допомогою спеціального софту перевірив напрямок антени та зафіксував її у цьому положенні.
Інтернет так собі. Але головне, що він тепер є і в нашому степанівському домі.

Минулого разу я писав, що ми різали робінії понад огорожею ділянки. З цих дерев утворилася велика купа у дворі: 


Для допомоги у її переробці ми купили ось цього агрегата: 


Це гілкоподрібнювач. На вході маємо гілки, на виході — оць така стружка:

Тепер її можна і у піч, як паливо (якщо добре висушити), чи то на город, як мульчу.
Після двох днів роботи купи гілок нема:


а є невелика купка стружки:


та початок запасу палива на зиму:


У найближчий час я напишу окрему статтю, присвячену огляду гілкоподрібнювача. Гадаю, що таких специфічних статей, присвячених інструментам та різним пристосуванням, у майбутньому буде багато.

Сьогодні побачив білок. Бабуся давно вже казала, що у нас в садку живуть білки, але я їх спостерігав уперше лише сьогодні. Вони сиділи на шовковиці та обідали її плодами. Точніше спокійно сиділа лише одна,

друга гасала по всьому дереву голосно сварилася.

Ось така картопля у нас піднялася з краю градки



Наприкінці ще пара фото з нашого довкілля:

пʼятниця, 19 червня 2015 р.

Рєбятам о звірятах

Нова поїздка до Степанівки і нова глава у моєму блозі.

Вже котрий раз, коли приїздимо до села, спостерігаю у себе дуже дивовижний стан душі: нічого не міняється, крім місця знаходження, але у селі я відчуваю мир та спокій у душі. Ніяких проблем, тих, що рояться у голові у місті, у селі я не відчуває. Як тільки приїздимо до Вінниці - все повертається на своє місце: що нового в Україні, як там на Донбасі, де взяти гроші на квартиру в місті, де взяти гроші на дім у селі, на що будемо жити...

Робота, робота, та ще раз робота. Цього разу (17 червня) різали акації та косили траву попід забором (хіба то забор? Так, купа хмизу між пеньками) ділянки. Але яка вона акація? Правильна назва — Robínia pseudoacácia, дерево-бур'ян, хоч і має немалу користь і в медицині, і в господарстві, і в лісоводстві, але найбільшу — як медонос.
Різати її треба було обов'язково, бо крім того, що вона затіняє садок, вона ще виросла вище стовпів лінії електромережі та своїми гілками могла порвати дроти.
Це вже самий кінець роботи наприкінці дня:


Приблизно такий вигляд був на початку роботи:


Цієї поїздки мали декілька “пригод”.

Під час час чистки палісаднику, під купою давнього, перепрілого хмизу знайшли їжачіне гніздо: шестеро малих, ще сліпих, але вже колючих, їжачків.



Ми їх обережно поклали на місце, закрили тим же самими хмизом, зверху прикрили свіжими гілками. Біля гнізда, як хабар та компенсацію за турбування поставили тарілочку з молоком для мами-їжачіхи.


Ввечері того ж дня спостерігали, як вона його залюбки пила.
Ми дуже хвилювалися, чи покине мама своїх діточок, чи не загинуть вони через нашу провину. Слава Богу, наші хвилювання виявилися марними, але сім'я все ж таки не лишилася на тому ж місці. Наступного дня (18 червня) ми спостерігали, як їжачіха носила своїх діток до нового гнізда.


Це десь у глибині садку, куди ми навряд чи доберемось до осені.

У хащах бузини та кропиви під забором знайшли залишки дикого кабана. Точніше частину його черепу.


Крім цього, розібравши купу старого шиферу, ми знайшли культурний шар поселення білок:


У такі моменті відчуваєш себе чи то археологом, чи то палеонтологом.
Що чи кого ми ще знайдемо, коли заглибимось у садок?

Сьогодні ж зловили ще одного ворога нашого майбутнього врожаю:


Це польова миша, яка відрізняється від домової рижуватим кольором шерсті та значно коротшим хвостом. Хоч вона і шкідник, але все ж таки живе створіння, тому у банці була віднесена на значну відстань від нашого дому та була відпущена на волю.

Наприкінці хочу поділитися просто світлинами:





вівторок, 16 червня 2015 р.

Растьом

З суботи 14 червня на неділю 15 червня знов їздили у село з ночьовкою. У це раз спали відмінно, а ні комари, а ні жаби не заважали, бо томилися за день.
Роботи було трохи: почистили від кропиви невеличку ділянку саду, перебрали одну купу гілля з дерев...
Ось це наша бабуся псіханула — порубала кущі бузини та молоді ясени з кленами у садку:


А ось так виглядають ще нечищені ділянки саду: 

Це ділянка до моєї роботи:


Та після:



Це — та кропива, яку моя жінка вирішила звести зі світу разом з пирійом, бо кропива зла дуже:

Та що з цього вийшло:


Наша праця не марна. На тих ділянках, які розчистили минулої неділі, вже з'явилися перші паростки
огірки:

буряк:

не знаю, що це:

і це:

Розсада помідорів вже цвіте і пахне:

але не все так добре, як хотілося б. З'явилися перші шкідники.

Самими першими були сусідські кури, які пробралися через те, що ми називаємо забором і розрили свіжепосіяні градки. Довелося сусідам розказати яка у нас чудова нюфа, та як вона обожнює гратися з живими іграшками. І що ми скоро її привеземо до села.
Кури майже перестали з'являтися на нашій ділянці.
Але є ще один ворог нашим рослинам. Він невидимий, ми бачимо тільки сліди його бандитської діяльності — підриті кущі помідорів:

Так, це кріт. І що з ним робити, я ще не знаю. Місцеві кауть ультразвук йому не заважає, і отруту він не їсть. Але якось вирішимо і цю проблему.

Хочу ще дещо сказати про наших сусідів. Вони насправді чудові люди. Постачають нашій бабусі свіже молоко, зелень, ранні овочі та ягоди. Навіть воду, щоб поливати градки, ми качаємо з сусідської криниці. Дуже дякую їм за це.


Далі буде...

пʼятниця, 12 червня 2015 р.

Крок за кроком...

Позавчора, 10 червня, ми уперше поїхали до села з ночьовкою. То шо я вам скажу...
Красота!
По-перше — це неймовірний вечір: на небі ні хмаринки, вітру нема, птиці десь виводять свої партії, жаби, цвіркуни десь у траві...
По-друге  це повна відсутність людей, якщо вийти за село. А нам йти - город перейти.
По-третє — це дивовижний ландшафти і схожі на наші степи.



І випускний у дев'ятикласників місцевої школи.
Спали на дивані, що залишили господарі. Після нашого горлівського ліжка, навіть після вінницького ліжка, спати було зовсім не зручно. Навіть денна втома (більше двохсот літрів води з криниці приніс, щоб було чим поливати градки) не сприяла міцному сну. Дивно, але відпочили гарно. І зранку, з новими силами, знову до роботи.
Оскільки бабуся живе там майже тиждень, і почали накопичуватися не тільки побутові відходи, але й трава, гілля та листя, треба було робити компостну яму. Вирив неглибоку яму (штик лопати) і обклав шифером. Але з початку треба було підготувати місце: скосити траву, зрізати пару кущів бузини та підрізати деякі дерева.
Ось як воно було:





Вже коли все зробив, зрозумів, що було б непогано зробити більшу разів у чотири. І зроблю. Нову. І цю залишу.
Ось воно:


І перший пирій, який піде на компост:


Сьогодні цілий день бігав по ринках та магазинах, дивився що де є, і скільки коштує. Купив “холодну зварку” (каструлю п'ятиведерну тече, заклеїти треба), оприскувач та ще деякі дрібниці. Бо на серьозні речі грошей замало. А треба ще багато чого: лобзик, цепну пилу (хоч бензинову, хоч електричну).
І якби тільки гроші були потрібні на інструмент...

вівторок, 9 червня 2015 р.

Перші кроки фазендейро-початківців

Що ж ми придбали?
Хату з двох кімнат та комори, сад і город.
Це хата. Біля неї вже трохи прибрано кропиву та інший бур'ян:

Ось так виглядав город:



А так сад:

Але це ще весна, початок травня, все тільки починає рости та квітнути. На початку червня сад та город виглядають дещо інакше:







Ось цьому всьому ми будемо намагатися дати ладу. І тут починаються перші пригоди.
Город заріс пирійом по пояс. У декількох місцях ростуть акації та клени. Що ж робити родині хіміків-технологів, які бачили город лише у вигляді дачних шести соток? Зі всіх членів сім'ї лише бабуся має якийсь досвід, але його дуже замало у цьому випадку.
Але ж село — не місто, тут все зовсім інше. У першу чергу інші відносини між сусідами. І наші добрі сусіди дали нам слушну пораду, як впоратися з городом: продискувати. Але спеціаліст, з яким домовилися про роботи, коли приїхав, засумнівався, чи має сенс дискування. Спробував — не сподобалось.

Дав наступну пораду: раундап. А вже після обробки раундапом дискувати. Минулої неділі це і зробили. Тепер два тижні будемо чекати смерті пирія.
Але ж на дворі вже майже середина червня, які два тижні? Коли ж ми будемо садити картоплю, помідори та інші овочі? Вирішили зробити градки в іншому місці нашої садиби. Воно, місце під градки, звісно є, але у якому стані? І ми минулої неділі ,у той же день, коли трактор оприскував пирій раундапом, разом з дітьми чистили майбутні градки від інших сорняків: вишні, кльону з ясенем, бузини та кропиви.
Ось як було
та як стало:

Сьогодні тут і в інших місцях подвір'я вже ростуть томати з перцем і посіяні інші овочі:



І сьогодні ж серед бур'яну я знайшов клубніку! А чи ви її знайдете?



Зібрали повну пя'тилітрову каструлю. І з'їли!
Найближчі плани: прибрати двір та почати чистити сад. І звісно чекати, дохи пирій здохне, щоб на його місці посіяти гірчицю.