Позавчора,
10 червня, ми уперше поїхали до села з
ночьовкою. То шо я вам скажу...
Красота!
По-перше
— це неймовірний вечір: на небі ні
хмаринки, вітру нема, птиці десь виводять
свої партії, жаби, цвіркуни десь у
траві...
По-друге — це повна відсутність людей, якщо вийти за село. А нам йти - город перейти.
По-третє — це дивовижний ландшафти і схожі на наші степи.
По-друге — це повна відсутність людей, якщо вийти за село. А нам йти - город перейти.
По-третє — це дивовижний ландшафти і схожі на наші степи.
І випускний у дев'ятикласників
місцевої школи.
Спали
на дивані, що залишили господарі. Після
нашого горлівського ліжка, навіть після
вінницького ліжка, спати було зовсім не
зручно. Навіть денна втома (більше
двохсот літрів води з криниці приніс,
щоб було чим поливати градки) не сприяла
міцному сну. Дивно, але відпочили гарно.
І зранку, з новими силами, знову до
роботи.
Оскільки
бабуся живе там майже тиждень, і почали
накопичуватися не тільки побутові
відходи, але й трава, гілля та листя,
треба було робити компостну яму. Вирив
неглибоку яму (штик лопати) і обклав
шифером. Але з початку треба було
підготувати місце: скосити траву, зрізати
пару кущів бузини та підрізати деякі
дерева.
Ось як воно було:
Ось як воно було:
Вже
коли все зробив, зрозумів, що було б
непогано зробити більшу разів у чотири.
І зроблю. Нову. І цю залишу.
Ось
воно:
І перший пирій, який піде на компост:
Сьогодні
цілий день бігав по ринках та магазинах,
дивився що де є, і скільки коштує. Купив
“холодну зварку” (каструлю п'ятиведерну
тече, заклеїти треба), оприскувач та ще
деякі дрібниці. Бо на серьозні речі
грошей замало. А треба ще багато чого:
лобзик, цепну пилу (хоч бензинову, хоч
електричну).
І якби тільки гроші були потрібні на інструмент...
Немає коментарів:
Дописати коментар