четвер, 30 липня 2015 р.

Гірчиця зійшла!

Цього тижня нарешті пройшов дощ і гірчиця зійшла! Це ще зовсім маленькі рослинки з характерними двома листочками.
Ось такий вигляд має гірчиця, що тільки но зійшла.
Дощ був і минулої ночі, і вдень (зовсім невеликий), коли ми вже збиралися до Вінниці.
Обійстя дедалі приймай “цивілізований” вигляд: сад світлішає, на полі зійшла гірчиця, на градках стигнуть овочі, в сараю росте запас дров.
Революційного чи чогось грандіозного нічого не відбулося. Рутина.
Кабачки, як строкаті поросята


Рясно квітнуть, чекаємо багатий врожай.

Один кущ не вмістився на граду - пересадили у старий тазик.


Помідорні кущі ростуть і квітнуть. Довелося підв'язати вже другий раз.

Не всі гілки йдуть на дрова. Частину переробляємо не тріску за допомогою гілкоподрібнювача.

Перші майже стиглі черрі.

Купи гілля на сортування: що у дрова, що на майбутнє будівництво, що у гілкоподрібнювач чи в сміття.

Ось так виглядає майже вичищений садок

Панорама саду з купою майбутніх дров.


PS Якщо комусь щось конкретне цікаво про наше сільське життя, запитуйте, розповім докладніше.

середа, 15 липня 2015 р.

Швидко казка сказується...

Майже два тижні нічого не писав. А про що було писати? Особливих змін у нашому пейзанському житті не було. Але деякі зміни все ж таки відбуваються, і за цей час їх накопичилося на нову главу.
Нарешті вчора пішов дощ, який ми чекали ще з другого липня. Але він був такий собі: покапав — перестав, покапав — знов перестав. Вночі та сьогодні з ранку та ж сама історія. Нам потрібна злива, щоб вбити в землю посіяну гірчицю! А нам надсилають якийсь дрібний дощик. Але й те добре. Гадаю, нарешті гірчиця зійде. Добре ще й те, що за час на городі не зійшло нічого зайвого.
Продовжуємо чистити садок. Позавчора прийшли два сусідські хлопці з бензопилою та за півдня порізали чи більше дерев, ніж ми за весь попередній час. І при цьому зовсім не взяли грошей. Більше того, минулого тижня вони ж принесли нам буфет, а два тижні тому — пружинний матрас на кровать.
Нарешті садок набуває якогось системного, хоч і ще жалюгідного, вигляду.

Хащі потроху стають схожими на садок
Але у садку вже з'явилося сонце, і, може, хоч щось достигне в свій термін.
В садку виявили декілька яблунь, сливи, декілька кущів смородини (колір невідомий), аґрусу, виноград. Виноград заплів декілька дерев, грона рясні, але ягоди дуже маленькі. Малина розповзлася майже по всій території. Втім, як і волоський горіх. А вже як вишня поширилася!
Але мало що з тих культурних рослин, що виявилися в садку, ми залишимо у майбутньому. Занадто старе все та занедбане: яблуні майже згнили, стовбури слив поросли мохом та лишайниками по саму верхівку, вишня та черешня розміром з найбільшу горошину. Волоські горіхи і ті не всі добрі: три великих дерева, одне молоде, але добрі горіхи лише на одному, на всіх інших ядра дуже погано відокремлюються від шкарлупи.
Чистка саду також забезпечує нас дровами та деревиною на майбутнє будівництво паркану, ремонт сараїв тощо. Як я писав раніше, дуже багато робінії, яка на відміну від нашої донецької дуже висока та струнка. Є трохи ясена та клену. Судячи з кількості річних кілець не ясені, то садок мінімум тринадцять років ніхто не дбав!
Більш-менш рівні стовбури, не залежно від довжини складуємо під сарай - це на майбутнє будівництво паркану, ремонт сараю тощо

Купа майбутніх дров. На передньому плані попиляний стовбур ясена.

Частина стовбурів ясена та робінії. Ясне піде на дрова, з робініїї зробимо трамбовку щебню. На задньому плані купа вишні для коптильні.

Пеньок від ясена. На задньому плані - виноград.
 Не пам'ятаю, писав, чи ні, біля хати є дві напівпромислові коптильні, які ми хочемо у найближчому майбутньому відновити та спробувати заробити на на них якусь копійчину. А поки що вишню та інші плодові дерева, які ріжемо у садку складаємо окремо від інших — на них дуже добре буде коптити!

Ті градки, що мі відвоювали у диких хащів на початку червня, вже готуються дати врожай: помідори, кабачки, картопля, буряк. Салати щось не дуже ростуть, особливо рукола: все листя у дрібну дірочку, наче хтось голкою зубочисткою поштрикав. А шпинат зовсім розчарував: вже хоче цвісти, а листя немає. Що йому треба?
Буряк молодець!

Зверху вниз: рукола, салат, салат, кіндза.

Оце такий шпинат.

Одна з двох трьох помідорних градок. На задньому плані - наша хата. За рубероідною стінкою - коптильні.

Кабачки на передньому плані.

Помідори скоро вже почнуть червоніти.


Замордовані курями огірки. Неодноразово підсівалися бабусею.

Але те, що багато років на місці цих градок були хащі, має свої гарні наслідки: до нас забули дорогу комахи-шкідники, особливо колорадський жук. Його досі ні одного немає на нашій картоплі. Зате шкідників-тварин вистачає.
Ось така вже картопля. Вона майже догнала сусідську.
Найперші серед них кроти. Хто сказав, що вони корисні тварини? Вони гірше мишей та капустянки! З тими хоч якось боротися можна, з кротами ж — майже ніяк: а ні отрута, а ні розпіарений ультразвук. Хіба що побачиш, коли він кротовину робить, та пригрієш чимось важким. Двох саме так вполювали. Але менше їх не стало.
Другі по шкоді — кури. Але за останній тиждень вони не приходили нас. Мабуть бабусина виховальна бесіда подіяла на сусідку.
Ще є тля. Але тут без корисних мурах не обходиться. Бо саме вони, мурахи, розповсюджують цих “дійних корів” по нових пасовищах. Але із тлею ми вже навчилися боротися за допомогою вульгарної отрути. Та й мурашників стає менше: вони, виявляється, теж полюбляють тінь та легку вологу. Тому під час розчистки саду та городу вони йдуть.
Окрім вищевказаних буфету та матрасу інші сусіди віддали нам крісло-кровать, але зараз воно розібране стоїть у літній кухні, чекає на нові поли в хаті. Як і диван-малютка, що подарували друзі у Вінниці.
Поли у хаті. Треба близько п'яти тисяч гривень на них: відсів, щебень, цемент. І ще десять тисяч на криницю... І хто зна скільки на індивідуальну каналізацію... Може знає хто, де вони водяться, оті гроші?


PS Якщо комусь щось конкретне цікаво про наше сільське життя, запитуйте, розповім докладніше.

четвер, 2 липня 2015 р.

Пройшов місяць

Вже більше пройшло трохи більше місяця, як ми приводимо до тями дім та ділянку у Степанівці. За цей час ми очистили десь третю частину садку, двір, та завершили першу ступінь підготовки городу до осені. Зняли перший врожай та трохи підремонтували хату. Про це та дещо інше нижче.
За минулий тиждень у нас в Степанівці відбулися істотні зміни.
Наш сусід Анатолій погодився полагодити даху нашої хати. Виявилось, що Анатолій у юні роки навчався у Кіровську. Це місто-супутник колишньої Кадіївки (тепер Стаханов Луганської області), у якій свого часу народився та прожив перші 18 років свого життя я.
Трохи шиферу, трохи цвяхів та майже три години часу. Крім ремонту покрівлі Анатолій зрізав гілки горіху, які і пошкодили дах. Горіх, звісно, було шкода, тим більш що ми зі зрізаних гілок зібрали майже відро зелених горіхів. Я хотів, щоб з них приготували варення, але ніхто не має бажання возитися з його приготуванням. Але й викидати шкода. Тому поки залишили їх для сусідських курей.
Для цих тварюк я виготовив ось таке знаряддя зі стовбура молодого ясена.
Як тільки воно опинилося на своєму місці біля стовбура горіха, сусідські кури стали значно рідше відвідувати наш город. Але вони вже встигли зробити свою чорну справу: огірки значно поступаються розмірами кабачкам, хоч і були посіяні раніше.
У садку теж відбулися деякі зміни. У ньому трохи поменшало бузини. Але до повного успіху ще дуже далеко. Вчора почали чистити садок з другого кінця. Там, серед густого вишняку ми виявили молоді яблуні, горіхи, груші, “осінню” малину. Але вишняк такий густий, що справа просувається дуже повільно.
Я вже писав, про те, що три тижні тому ми покропили город раундапом проти пирію. За ці три тижні пирій пожовтів та поліг. А вчора ми город подискували.

По телефону домовилися з одним трактористом, що він приїде до нас о дев'ятій ранку. Але він приїхав о восьмій. Чим нас дуже збентежив. Бо ми ще не справжні пейзанє — лягаємо пізно, ближче до півночі. Прокидаємось теж пізно — десь о дев'ятій. Ранішні процедури, кохве, новини з інтернету... Гадаю, розумієте наш шок.
Десь за пару годин город було оброблено.
Але потім тракторист ще раз здивував нас, назвавши ціну вдвічі нижчу від тої, про яку домовлялися раніше. Це Божий промисел, не інакше!
Але продискувати город - це лише половина запланованої на цей час роботи. Треба було ще посіяти гірчицю. Що я і зробив. Дуже дивні відчуття від цього процесу, скажу і вам.
З посівом нам дуже пощастило. Через годину пішов дощ! Те, що треба. Бо без поливу вона проростає за 7-10 днів, а з поливом - за три.
За цей час, що ми живемо у цій хаті, ми заготовили вже майже два кубометра дров. І це тільки з товстих гілок. Стовбури, особливо рівні стовбури робіній, я поки що відкладаю на майбутнє будівництво: з них можна буде виготовити стовпчики паркану, балки та крокви для даху сараїв. Свого часу чекають сухі дерева у садку (таких є багато), пара черешень по пів метра у діаметрі та така ж стара береза біля криниці. Взимку без тепла не залишимось!
Три дні тому зібрали перший врожай: бабуся прорідила буряк, викидати ці молоді паростки було шкода, то ми їх з'їли замість салату, який ще дуже малий.
Смак у них (паростків буряку) чудовий, свіжий, дещо солодкуватий. Також зібрали трохи молодої руколи.


Разом з паростками буряку вона добро смакувала до макаронів з свинячою тушонкою.

Життя продовжується. Вже мріємо про майбутню весну, плануємо, чим засіємо город, що посадимо у садку. Як перебудуємо хату, яку птицю та худобу заведем.

Не бійтеся села, там життя не гірше, ніж у місті, а часом навіть краще.