Селянське будення

Як і минулого разу, писати нема про що. Хіба що знов про гірчицю.

Вона зійшла, та не встигла розпуститися друга пара листочків, як на неї напала якась гидота. Дрібненька, розміром ледь крупніша за тлю, але зовні більше схожа на дрібних жучків: чорна з металевим зеленим блиском. Але на відміну від жуків злітає, якщо злякати, майже миттєво. А жере воно нашу гірчицю не всю підряд, а лише ту, яка весь день на сонці. Ту, що від посадкой в кінці городу не чіпає.
Дружина обробила невелику ділянку отравою проти тлі. І як з'ясувалося, ця гидота її теж боїться. У неділю (чи понеділок) обробимо вся посіви.
От ми і приготували місцевий варіант рагу по ірландськи:

А на градках стигне врожай. Чого у нас нема — то сусіди дають. Чи в магазині купуємо. А картопля ще з того року збереглася — бабусині сестри з Білого Рукава поділилися.

Баклажани купили на ринку. Ми не саджали, а у сусідів ще нема.

Цибуля сусідська. У нас є часник. Але дуже-дуже дрібний. Ми його на той рік пересадимо під зиму.

Солодкий перець теж з ринку.

Кінза наша, часник - сусідський. Отака грузинська парочка.

Помідори сусідськи. У нас теж є, але ще дуже мало.

Кабачок наш! Тут лише один, але на градках ще є багато.

Остання тогорічна картопля. Бабусині сестри відгрузили її того року нам стільки, що вистачило на всю нашу велику родину аж до серпня.

Ну який українець не любе гостренького?

Олія та сіль. Нічого не приготувати без них!

Алича. Наша. Теж пішла у рагу. І була там дуже доречна зі соєю кислотою.

На фото не попала курка, яку купили у сільмагу. Така собі звичайна курка. Порубав її отим, що на фото, ножем, закинув у мультіварку з цибулею, протушкував. Потім овочі, ще тушкував пару годин і зробив нам вечерю.

І сніданок на наступний день.

Ще й на обід залишилося. Бо холодильника нема, і треба все, що ввечері приготували, з'їсти не пізніше наступного обіду.

Отак і живем.