пʼятниця, 25 вересня 2015 р.

Готовь сани летом

Когда ничего не происходит, писать тоже нечего. За весь сентябрь практически ничего не произошло нового — сплошная рутина.
Впрочем, сказать что совсем ничего не было тоже нельзя. Было…
Прежде всего заделали в потолке кухни дыру, оставшуюся от дымохода разобранной печки.
Технология, которой воспользовалась наша бабуся, относится к тем временам, когда кроме глины, дерева и соломы не знали других стройматериалов. Мы ее только слегка модернизировали — использовали кусок оцинкованной сетки.
Вот так выглядит замазанная дырка в потолке

Для надежности все же добавили кусок оцинкованной сетки

Появилась у нас и новая живность: кроме кота, завели мы еще и пару курочек.
В селе, как я писал раньше, есть птицефабрика. Когда куры начинают линять и перестают нестись их продают населению живым весом по очень неплохим ценам. Вот мы и прикупили парочку. Поселили пока в дровяном сарае. Обжились птицы довольно быстро — уже через неделю стали выходить на улицу. И, если раньше у нас была проблема, как не пустить соседских кур в наш огород, то теперь важно не пустить наших в соседский.
Первые шаги по улице

У входа в апартаменты

Единственная проблема ,которая возникла с курами — это питание. Они напрочь отказались от пшеничного зерна. Дня через три нам объяснили, что птицы выросли на комбикорме, и цельное зерно как пищу не воспринимают. Пришлось зерно перемолоть в крупу. И проблема питания благополучно разрешилась. Курочки стали нормально обрастать перьями и жирком.
Значительно увеличился за это время и наш запас дров. Если раньше в запас шли тонкие стволы и толстые ветки, то сейчас я принялся за более толстые стволы. Но, поскольку мотопилы все еще нет, самые толстые стволы я оставил на потом.
Естественно, толстую чурку в печь не засунешь, приходится их рубить. Тем топором, что у меня есть, это делать не совсем удобно, он совсем не колун. Но зато активнее идет мое худение.
Запас дров растет. Зимой не замерзнем.
На фото хорошо видны инструменты, с помощью которых я очистил практически весь сад и сделал небольшой пока еще запас дрова. Ножовки куплены в винницком Эпицентре в июне, а топор у меня старожил: его я приобрел еще лет шесть назад в Горловке.
Топор и ножовка для обрезки веток. Обычная ножовка в кадр не попала.
Особенно доволен ножовкой для обрезания веток. При цене около 90 гривен она очень неплохо режет, неплохо держит заточку и, к тому же, имеет очень удобный чехол. Таких у меня две. Но одну я уже подубил, срезая стволы возле самой земли: она изрядно затупилась и у полотна отломился кончик.

PS Надеюсь, следующая запись появится через меньший промежуток времени, чем несколько предыдущих.

неділя, 6 вересня 2015 р.

Осінь. Початок.

Учора весь вечір та сьогодні весь день з невеликими перервами ллє дощ. Пройти в город ще можна, але щось робити там — ніззя. У садку теж саме, ще й зверху холодний душ з дерев. Сидимо в хаті, чекаємо кращу погоду. Та якби тільки в погоді справа була.
Хату треба до зими готувати: у вікна скло ціле вставити замість шматків, замазати там, де скло вціліло, дві рами майже згнили — треба міняти, піч перекласти, бо та що є — трохи димить. Я вже не кажу про бетону підлогу та відмостки кругом хати... Але на це все потрібні гроші. А їх зараз нема. Майже зовсім нема. Сумно.
Зранку таки вийшов в город, знімав помідори, щоб було чим похвалитися.
Загальний вигляд на одну з двох помідорних градок

Жовті - мої улюблені. Мають неперевершений смак.


Черріки. Теж люблю. Але за розмір - їх можна їсти цілими.

Рожеві. Повінні були бути "Волове серце", але що малуваті як для цого сорту.


Теж черріки. Але десь у два рази менші за попердні.



Ще був один виклик — не вмикається інет на комп'ютері голови сільради. Виявилося, що там всю систему міняти треба.
Як Бог дасть, то розкручу обслуговування комп'ютерів у селі, бо зараз цим ніхто не займається, люди компи у Вінницю возять. А село велике, та й поряд є ще три трохи менші, а ще й Вороновиця поряд. Але коли це буде, та чи получиться вообщє.
Позаминулого тижня придбали першу живу душу у хозяйство: тримісячний котик рижуватого кольору. Назвали Сер Персіваль Гальский, скорочено — Пєрсік. Воно ще мале, але мишей вже ловить. І їсть. І коли звеш його з вулиці, біжить задравши хвіст та ще й нявчить. А муркотить як голосно, коли гріється на комусь з нас.
Це Пєрсік лежить на бабусиному ліжку.
Ще вчора взяли дві вибракувані на птахофабриці курки. Думали відразу зарубати та щось зготувати з них, але вирішили трохи відгодувати, та й, може, яйця нести будуть. Бо в селі яйця купити ні в кого. Якщо в когось є зайві, то так дадуть, а якщо нема — то нема.

Похмуру погоду з дощем обіцяють на наступні два тижні. Але, гадаю, що дощ буде не такий рясний, як вчора ввечері, і можна буде щось робити на дворі. Як то кажуть, дурень думкою багатіє. То й те добре.

Є вже трохи солодкого перцю



Остання малина

А ще у нас є такі грушки. Але їх дуже мало.